23 лютого у клубі поважних львів’ян «Культ» атмосфера була наче перед бурею. «Мертвий півень» протягом останньої п’ятирічки поводився якщо не мертво, то дуже тихо: трійко концертів на днях Львова, два виступі у клубі, добре, що «долар стабільний і російським рублем не торгували». Тому з’ява справді була подією. І навіть доволі висока ціна на квитки (100 грн.), не залишила й вільного місця у залі.
Мені страшенно подобається вміння дітей ховатись від своїх особистих, особливих страхів під ліжко з улюбленими іграшками. Трапляється так, що ті іграшки часто там забуваються, при чому разом із спогадами котрі в один прекрасний момент при настанні підліткової меланхолії, готовий вилитий першому зустрічному, котрий тобі припав до вподоби. Хай навіть це хлопець, з перефарбованим у бурячковий колір волоссям, котрий видає себе за дівчину. Тим паче, що обом не щастить ні з власним іменем, ні з погодою надворі.
Василь Васильців буквально за рік став особою з іменем. І розголосу про явище Васильціва треба завдячувати інтернет спільноті. Саме користувачі львівського інтернет сегменту почали відвідувати концерти Василя Васильціва і повідали світу про його 13 альбомів (записаних за 2 роки), дали можливість багатьом почути хіти «Дякую, Руслано», «Комп'ютер-інтернет» і інші шедеври метра.
Мережева література безперечно стала явищем у письменстві. В Україні, щоправда, її характер особливий, бо людині, що пише, хай навіть дуже добре, важко видатись. А ділитись своїм доробком надзвичайно приємно, особливо з друзями і знайомими. Приблизно такими і є витоки мережевої літератури: клуби, окремі формації, що можуть дуже рідко, а то й взагалі не бачитись наживо.
Часто ми беремо книжку для того, щоб в процесі написання отримати певну дозу терапії. Отар Довженко свою «Квітославу» писав для того, щоб провести сеанс лікування самому собі. Квітослава виходила до Отара маленьким фрагментами взимку 2004 року. Широко відомий у вузьких колах мережевої публіцистики, блоґів, донедавна також головний редактор літературного сайту «Літклуб», Отар Довженко використовував, здається, все мимоволі набуте під час свого он-лайн життя. В цій мозаїці цікаво відшуковувати герої і події про котрі вже десь читав.
Цього дня чекало багато львів'ян. Так вже сталось, що "Мертвий півень" тепер тішить всіх тільки під час святкувань дня міста. І тільки в рамках фестивалю "Флюгери Львова". І неодмінно зранку. Півтора роки тому, в травні 2005, коли гурту виповнювалось 15 років, і "Півні" не виступали ніде понад два роки, хлопці нагадали про себе. Приїхав автобусом із студентами із Києва навіть Ромко Чайка. Так сталось "Пробудження мертвого півня".
Давно минули ті часи, коли картини сприймались як картини і оцінювались образотворчими критиками, коли Спілка письменників удобрювала чи не удобрювала відповідні опуси, коли певний жанр мистецтва залишався кристалізованим і в своїх канонічних рамках. Тепер для того, щоб представити своє мистецтво, по-перше, не потрібно належати до певних офіційних кіл, й, по-друге, треба використовувати те, що називається «ефектом Медичі», тобто комбінуванням жанрів чи видів мистецтва. На фестивалі «НаЛІТ», котрий відбувався під час святкування днів Львова, на вул. Валовій під мурами середньовічного собору Бернардинів, мін виступити кожен бажаючий, котрий хотів чи то зробити подарунок Львову, чи собі, чи слухачам, чи комусь ще.
